Астрономия

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ 6 страница

її. Розлади мікроциркуляції. Виникають у результаті падіння артеріального тиску і згущення крові.

III. Розвиток гострої недостатності зовнішнього диханнявнаслідок спазму бронхів і бронхіол та закупорки слизом повітроносних шляхів.

Усі зазначені процеси призводять до розвитку гострої гіпоксії, що викликає порушення функції дихального й серцево-судинного центрів і в кінцевому підсумку — смерть.

10.27. У чому сутність алергічних реакцій і І типу (цитотоксичних) за класифікацією Кумбса іДжелла?

Антигени перебувають на поверхні клітин, антитіла у вільному стані. Реакція антиген* антитіло відбувається на поверхні клітини (рис. 28).

Рис. 28. Алергічні реакції її типу: Кл — клітина

10.28. Як в експерименті відтворюють цитотоксичні реакції?

З метою відтворення алергічних реакцій II типу використовують цитотоксичні сироватки, які містять антитіла проти антигенів тої чи тої тканини.

Такі сироватки отримують шляхом імунізації тварин тканинними антигенами. Подібним чином можна

отримати антиміокардіальну, антинефротичну, антиретикулярну й інші цитотоксичні сироватки.

10.29. Наведіть приклади клінічних форм цитотоксичних реакцій.

Цитотоксичні реакції виявляють себе такими клінічними формами: аутоалергіч-ні хвороби, гемотрансфузійний шок, що виникає при переливанні несумісної за групами АВО або резус-фактором крові; гемолітична хвороба новонароджених (рсзус-конфлікт); алергія на лікарські препарати.

10.30. Які антигени й антитіла беруть участь у розвитку цитотоксичних реакцій?

Антигени:

а) компоненти мембран власних клітин (незмінені і змінені під дією різних факторів);

б) вторинно фіксовані (адсорбовані) на клітинних мембранах антигени, наприклад, лікарські препарати;

в) неклітинні компоненти тканин (колаген, мієлін).

Антитіла: IgG]3 IgG2, IgG3. За походженням вони можуть бути природними (ізо-антитіла до антигенів груп крові) та імунними, тобто такими, які утворюються в організмі внаслідок контакту його з антигенами.

Для розвитку цитотоксичних реакцій мають значення такі властивості антитіл:

1) здатність зв’язувати комплемент;

2) ефект опсонізації;

3) здатність проникати у,тканини.

10.31. Які механізми забезпечують руйнування клітин (цитоліз) під час цитотоксичних реакцій?

виділяють такі механізми цитолізу (рис. 29).

Рис. 29. Механізми цитолізу: а комплементзалежний цитоліз; б — антитілозалежний фагоцитоз; в — антитілозалежна клітинна цитотоксичність

1. Комплементзалежний цитоліз. Після того як антитіла зв’язуються з антигеном на поверхні клітини, відбувається фіксація комплементу до Рс-фрагментів імуноглобулінів. У результаті активації комплементу мембрана клітини, що несе антиген, перфорується (у ній утворюються отвори) і клітина ушкоджується, а потім гине.

2. Антитілозалежний фагоцитоз. Зв’язані з антигенами антитіла викликають ефект опсонізації, тобто полегшують фагоцитоз клітини, що несе антигени, макрофагами (див. розд. 8).

3. Антитілозалежна клітинна цитотоксичність. Знищення клітини, що несе антигени, зв’язані з антитілами, може бути здійснене К-лімфоцитами (кілерами), які є різновидом О-лімфоцитів і мають рецептори до Рс-фраг-менту антитіл.

10.32. Чим характеризується патохімічна стадія цитотоксичних реакцій?

Для патохімічної стадії характерні:

1) активація комплементу й утворення проміжних (СЗЬ) і побічних (СЗа, С5а) продуктів його активації;

2) генерація вільних радикалів і пероксидів активованими макрофагами і К-лімфоцитами;

3) вивільнення макрофагами лізосомних ферментів.

10.33. Що відбувається під час патофізіологічної стадії цитотоксичних реакцій?

Активований комплемент, вільні радикали, пероксиди й лізосомні ферменти ушкоджують клітини і викликають їх загибель. Це у свою чергу є причиною розвитку запалення (див. розд. 14).

Якщо кількість антитіл, що реагують з антигеном, невелика і є недостатньою, щоб викликати ушкодження, то може спостерігатися ефект стимуляції функціональної активності клітин.

Цим, зокрема, обумовлені стимулююча дія невеликих доз антиретикулярної цитотоксичної сироватки (сироватки Богомольця) і розвиток аутоімунного тиреотоксикозу.

10.34. У чому сутність алергічних реакцій III типу (імунокомплексних) за класифікацією Кумбса іДжелла?

Антиген і антитіло перебувають у вільному стані (не фіксовані на поверхні клітин), їхня взаємодія відбувається в крові і тканинній рідині (рис. ЗО).

Рис. ЗО. Алергічні реакції III типу

10.35. Як відтворюють імунокомплексні реакції в експерименті?

При одноразовому введенні тварині великої дози чужорідної сироватки може роз-

виватися сироваткова хвороба. Перші її морфологічні й клінічні ознаки з’являються на 8-му добу й досягають максимуму на 12—14-ту добу після введення сироватки.

В експерименті можна моделювати й місцевий імунокомплексний процес — феномен Артюса. Кролям підшкірно з інтервалами в 5 діб уводять кінську сироватку. Починаючи з 3-го введення з’являється набряк, що збільшується після кожного наступного введення сироватки. Після 6-го введення виникає центральний геморагічний некроз.

10.36. Наведіть приклади клінічних форм імунокомплексних реакцій.

Імунокомплексні механізми мають значення в патогенезі таких груп недуг.

I. Хвороби, зумовлені екзогенними антигенами (сироваткова хвороба, деякі форми алергії на лікарські препарати, алергічний альвеоліт).

II. Аутоалергічні хвороби (системний червоний вовчак, ревматоїдний артрит, вузликовий періартеріїт, тиреоїдит Хашимото).

III. Інфекційні хвороби (гепатит В, стрептококові інфекції).

10.37. Які антигени й антитіла беруть участь у розвитку імунокомплексних реакцій?

Антигени, що викликають розвиток імунокомплексних реакцій, мають бути розчинними.

Антитіла — IgM, IgGp IgG2, IgG3 — мають властивість преципітації. При взаємодії з антигеном вони утворюють преципітати і здатні зв’язувати комплемент.

10.38. Які чинники визначають патогенні властивості циркулюючих імунних комплексів ?

Патогенні властивості циркулюючих імунних комплексів визначаються такими факторами:

а) структурними й функціональними властивостями комплексів антиген-антитіло, зокрема розмірами комплексів і структурою їхніх ґраток;

б) тривалістю циркуляції імунних комплексів в організмі;

в) місцем утворення комплексів.

10.39. Які існують види циркулюючих імунних комплексів? Яке їх значення у розвитку алергічних реакцій ?

Види імунних комплексів:

а) великі комплекси, що утворюються в надлишку антитіл. Вони швидко видаляються з крові, що циркулює, макрофагами, а тому не чинять патогенної дії;

б) преципітовапі, нерозчинні комплекси, що утворюються в еквівалентних співвідношеннях антигену й антитіл. Як і попередні, вони швидко видаляються із крові і тому ушкодження не викликають. Виняток складають випадки, коли такі комплекси утворюються на фільтруючій мембрані, наприклад у клубочках нирок;

в) невеликі розчинні комплекси, які утворюються у великому надлишку антигену або у випадку одновалентних антигенів. Такі комплекси циркулюють в організмі тривалий час, але мають слабку ушкоджувальну дію;

г) розчинні комплекси проміжної величини. Вони утворюються в невеликому надлишку антигену. їхня середня молекулярна маса становить 900 тис. — 1 млн. даль-тонів. Саме ці комплекси є причиною розвитку алергічних реакцій III типу.

10.40. Які умови сприяють розвитку імунокомплексних ушкоджень?

У нормі елімінація (видалення) імунних комплексів здійснюється за участю комплементу й макрофагів.

З огляду на це, розвитку імунокомплексних ушкоджень сприяють:

1) порушення системи комплементу;

2) функціональні дефекти системи мононуклеарних фагоцитів;

3) умови, при яких швидкість утворення імунних комплексів значно перевищує швидкість їх елімінації.

10.41. Чим характеризується патохімічна стадія імунокомплексних реакцій?

У патохімічній стадії реакцій III типу мають значення дві групи процесів.

I. Активація біохімічних систем плазми крові:

а) системи комплементу;

б) калікреїн-кінінової системи;

в) системи зсідання крові. Активація двох останніх пов’язана з ушкодженням імунними комплексами судинної стінки, що призводить до активації фактора Хагемана (ф. ХП).

II. Вивільнення активованими макрофагами:

а) лізосомних ферментів;

б) основних катіонних білків;

в) вільних радикалів і пероксидів.

10.42. Що відбувається під час патофізіологічно)’ стадії алергічних реакцій III типу?

1. Місцеві зміни. Імунні комплекси відкладаються на поверхні ендотелію, на базальних мембранах судин, у тканинах. У результаті активації комплементу й дії

продуктів, що їх секретують макрофаги, відбувається ушкодження клітин і розвивається запалення (див. розд. 14). Найчастіше воно виникає в клубочках нирок (гломерулонефрит), легень (альвеоліт), судинній стінці (васкуліт). Крім того, утворення преципітатів безпосередньо в капілярах викликає первинні порушення мікроциркуляції і розвиток некротичних змін у тканинах. 2. Загальні зміни. Активація біохімічних систем крові може бути причиною дисемі-ноеаного внутрішньосудинного зсідання крові (ДВЗ-синдрому) (див. розд. 26). Крім того, прикріплення імунних комплексів через F -рецептори до поверхні формених елементів крові (нейтрофілів, тромбоцитів) викликає поглинання й руйнування останніх макрофагами. У результаті розвивається цитопенія (лейкопенія, тром боцитопенія).

10.43. У чому сутність алергічних реакцій IV типу (гіперчутливість уповільненого типу) за класифікацією Кумбса іДжелла?

З клітинами, що несуть на своїй поверхні антиген, взаємодіють Т-лімфоцити, що мають специфічні до даного антигену рецептори (рис. 31).

Рис. 31. Алергічні реакції IVтипу: Кл — клітина; Т-Л- Т-лімфоцит

10.44. Як відтворюють гіперчутливість уповільненого типу в експерименті?

Гіперчутливість уповільненого типу можна моделювати:

а) введенням тваринам убитих вакцин або антигенних екстрактів бактеріальних клітин разом з ад’ювантом Фрейнда;

б) введенням внутрішньошкірно мінімальних доз антигену.

10.45. Наведіть приклади клінічних форм гіпєрчутливості уповільненого типу.

Туберкулінова реакція, бактеріальна алергія, контактний дерматит, реакція відторгнення трансплантата, аутоалергічні хвороби, реакції протипухлинного імунітету.

10.46. У чому сутність імунологічної стадії алергічних реакцій IV типу?

Під час імунологічної стадії цього типу реакцій відбувається сенсибілізація організму, в основі якої — утворення клону Т-лімфоцитів, що мають на своїй поверхні специфічні рецептори до даного антигену.

Якщо утворення таких «сенсибілізованих» Т-лімфоцитів відбувається в самому організмі, то говорять про активну сенсибілізацію. Введення в організм готових Т-лімфоцитів, що мають специфічні рецептори до даного антигену, викликає стан пасивної сенсибілізації.

10.47. Які біологічно активні речовини виділяються під час патохімічної стадії алергічних реакцій IV типу?

Високомолекулярні речовини білкового і глікопротеїдного походження, що продукуються Т-лімфоцитами, — лімфокіни.

10.48. Як класифікують лімфокіни?

За механізмом дії виділяють:

1) лімфокіни, що ушкоджують клітини-мішені (цитотоксини);

2) лімфокіни, що викликають проліферацію клітин (мітогенні фактори);

3) лімфокіни, що впливають на міграцію різних типів клітин (хемотаксини).

За характером впливу на клітини-мішені лімфокіни можуть бути такими, що активують, і такими, що пригнічують.

Клітинами-мішенями для лімфокінів є різні популяції лімфоцитів, макрофаги, гранулоцити, свої й чужорідні клітини тканин. Є лімфокіни, які викликають і загальні реакції організму.

Приклади лімфокінів: інтерлейкін-2, фактор переносу Лоуренса, фактор бласт-трансформації, міграцієінгібуючий фактор (МІФ), фактор активації макрофагів (МАФ), інтерферон.

10.49. Які механізми забезпечують знищення клітин, що несуть антигени, у реакціях гіперчутливості уповільненого типу?

1. Пряма цитотоксичність Т-кі-лерів— знищення клітини, що несе антигени, безпосередньо Т-кілерами, які мають на своїй поверхні специфічні рецептори до антигенів цієї клітини.

2. Опосередкована лімфокінами цитотоксичність. Забезпечується лімфокінами: лімфоцито-токсинами, цитотоксичним фактором та ін.

3. Опосередкована макрофагами цитотоксичність. Сенсибілізовані Т-лімфоцити виділяють лімфокіни, які активують макрофаги (специфічно-армуючий фактор), викликають їхній хемотаксис (фактор хемотаксису, фактор активації макрофагів), затримують фагоцитів у вогнищі зосередження клітин, що несуть антигени, (міграцієінгібуючий фактор). Активовані макрофаги фагоцитують виявлені імунною системою чужорідні і свої змінені клітини (рис. 32).

Рис. 32. Фактори клітинної цитотоксичності:

СМАФ — специфічно-макрофаг-армуючий фактор;

МІФ — міграцієінгібуючий фактор;

ФХ- фактор хемотаксису;

МАФ — макрофаг-активуючий фактор.

70.50. Що таке аутоалергічні реакції?

Аутоолергічиі реакції — це реакції, причиною яких є власні антигени (ендоалер-гсни) (див. запит. 10.5.).

їх патогенез містить у собі механізми розвитку алергічних реакцій II і IV типів за класифікацією Кумбса і Джелла.

10.51. Які механізми лежать в основі розвитку аутоалерп’ї?

I. Механізми, пов ‘язані з антигенами:

1) демаскування природних ендоалергенів (порушення цілісності спеціалізованих гістогематичних бар’єрів);

2) утворення набутих ендоалергенів (дія факторів, що змінюють конформацію власних білків).

II. Механізми, пов’язані з імунною системою:

1) скасування імунологічної толерантності до нормальних компонентів клітин (наприклад, порушення Т-супресорів);

2) поява в результаті мутації «заборонених» клонів лімфоцитів, що сприймають «своє» як «чуже».

70.52. Що таке псевдоалергічні реакції? Наведіть приклади. Псевдошіергічні — це реакції, що мають зовнішні клінічні ознаки алергічних, але

не є такими, оскільки в їх основі лежать не імунні механізми (немає імунологічної стадії).

Реакції, подібні алергії, викликають хімічні фактори (лібератори гістаміну), що безпосередньо діють на тканинні базофіли й викликають їх дегрануляцію; порушен-. ня системи комплементу (дефіцит інгібіторів його компонентів, неімунна активація); порушення метаболізму поліненасичених жирових кислот, зокрема арахідонової (ас-піринова бронхіальна астма).

Прикладами експериментального відтворення псевд о алергічних реакцій є феномен Шварцмана (місцева реакція) і феномен Санарєллі (загальна реакція).

Феномен Шварцмана викликають введенням у шкіру тварин фільтрату культури збудника черевного тифу. Через добу фільтрат уводять внутрішньовенно й на місці первинного введення спостерігають геморагічне запалення.

Феномен Санарєллі відтворюють при внутрішньовенному введенні нелегальної дози ендотоксину холерних вібріонів, а через добу — фільтрату культури кишкової палички. Розвивається важка загальна реакція за типом шоку.

70.53. Назвіть основні принципи попередження й лікування алергії.

I. Запобігання контакту організму з алергенами (етіологічний принцип).

II. Попередження сенсибілізації, коли контакт організму з алергеном неминучий: створення імунологічної толерантності до даного антигену або стану імунологічної супресії, якщо перше неможливо.

III. Десенсибілізація. Одним з методів є введення антигену в сенсибілізований організм дробовими дозами з метою поступового зв’язування антитіл (метод Бсзредки).

; IV. Вплив на патохімічну стадію алергічних реакцій: попередження утворення і вивільнення медіаторів алергії, їхня інактивація (наприклад, антигістамінними препаратами); блокада рецепторів до медіаторів алергічних реакцій на клітинах-мішенях. V. Впливи на патофізіологічну стадію. Вони спрямовані на ліквідацію структурних і функціональних змін, що виникають при алергії. Це досягають застосуванням протизапальних, спазмолітичних, гіпертензивних та інших фармакологічних засобів.

11. Ушкодження клітини

11.1. Що таке ушкодження клітини і які існують принципи його класифікації?

Ушкодження клітини — це типовий патологічний процес, основу якого становлять зміни внутрішньоклітинного гомеостазу, що призводять до порушення структурної цілісності клітини і її функціональних властивостей.

Залежно від швидкості розвитку й вираженості основних проявів ушкодження клітини може бути гострим і хронічним, залежно від ступеня змін внутрішньоклітинного гомеостазу — оборотним і необоротним, залежно від періоду життєвого циклу, на який припадає дія ушкоджувального агента, — мітотичним та інтєрфазним, залежно від патогенетичних механізмів ініціювання ушкодження — насильницьким і цитопатичним.

11.2. Які чинники можуть викликати ушкодження клітини?

Безпосереднє (первинне) ушкодження клітини виникає в результаті прямої дії факторів:

1) фізичної природи (механічний вплив, висока й низька температури, іонізуюче випромінювання та ін.);

2) хімічного походження (кислоти, луги, низькомолекулярні органічні сполуки, ферменти та ін.);

3) біологічної природи (віруси, бактерії, найпростіші).

Опосередковане (вторинне) ушкодження виникає як наслідок первинних порушень сталості внутрішнього середовища організму (гіпоксія, ацидоз і алкалоз, гіпер-і гіпоосмія, гіпоглікемія та ін.).

11.3. Які ознаки свідчать про ушкодження клітини?

Про ушкодження клітини свідчать такі ознаки:

1. Структурні. їх виявляють за допомогою гістологічних і електронномікроскопіч-них методів дослідження, вони є предметом вивчення патологічної анатомії.

2. Функціональні. До них відносять: порушення електрофізіологічних процесів (деполяризація плазматичної мембрани, зміни властивостей збудливості й провідності, розвиток парабіозу); розлади скоротливості, екзо- і ендоцитозу; порушення клітинного поділу, міжклітинних контактів і взаємодій; зміни у сприйнятті клітиною нервових і гуморальних регуляторних впливів.

3. Фізично-хімічні, які охоплюють: а) порушення з боку клітинних колоїдів (зменшення ступеня дисперсності колоїдів цитоплазми і ядра, підвищення в’язкості цитоплазми, зміна сорбційних властивостей стосовно вітальних барвників) і б) зміни водно-електролітного обміну (збільшення концентрації в цитоплазмі

іонів натрію та кальцію і зменшення концентрації іонів калію, набряк клітини і окремих її органел, накопичення іонів водню — ацидоз ушкодження).

4. Біохімічні:

1) зменшення концентрації високоенергетичних сполук— креатинфосфату і АТФ — і збільшення концентрації продуктів їх гідролітичного розщеплення — креатину, АДФ, АМФ, неорганічного фосфату;

2) пригнічення тканинного дихання;

3) роз’єднання окиснення й фосфорування;

4) активація гліколізу;

5) активація процесів протеолізу;

6) збільшення інтенсивності процесів дезамінування.

5. Термодинамічні. Це декомпартменталізація, тобто порушення відносної відособленості внутрішньоклітинних відсіків; конформаційні зміни макромолекул, що відбуваються в напрямку найбільш вигідного термодинамічного стану (денатурація); розпад великих, складних молекул на дрібні, простіші; вирівнювання концентраційних градієнтів як між клітинними відсіками, так і між клітиною та позаклітинним середовищем.

11.4. Чим принципово відрізняються два патогенетичних варіанти ушкодження клітини: насильницький і цитопатичний?

Насильницьке ушкодження розвивається при дії на здорову клітину фізичних, хімічних і біологічних факторів, інтенсивність яких перевищує звичайні збуджувальні впливи, до яких клітина адаптована.

Цитопатичний варіант виникає в результаті первинного порушення захисно-компенсаторних гомеостатичних механізмів клітини. У цьому випадку факторами, що запускають патогенетичні механізми ушкодження, є природні для даної клітини збуджувальні стимули, які в цих умовах стають ушкоджувальними. До цитопа-тичного варіанта відносять усі види ушкодження клітини, спричинені відсутністю яких-небудь необхідних для неї компонентів (при гіпоксії, голодуванні, гіпо- і авітамінозах, антиоксидантній недостатності, генетичних дефектах, порушеннях нервової трофіки та ін.).

11.5. Які зміни на молекулярному рівні мають велике значення в патогенезі ушкодження клітини? *

Можна виділити 6 груп молекулярних механізмів, що відіграють важливу роль у патогенезі ушкодження клітин: ліпідні (пероксидне окиснення ліпідів, активація мембранних фосфоліпаз, детергентна дія вільних жирових кислот), кальцієві, електролітно-осмотичні, ацидотичні, протеїнові і нуклеїнові.

11.6. У чому сутність пероксидного окиснення ліпідів?

Пероксидним окисненням ліпідів (ПОЛ) називають вільнорадикальне окиснення ненасичених жирових кислот, що входять до складу фосфоліпідів клітинних мембран.

Ініціаторами ПОЛ є вільні радикали, серед яких найбільше значення мають: ‘О » (Н02«) — супероксидний радикал; ОН’ — гідроксильний радикал; Н’ — водневий радикал; *02 — синглетний (збуджений) кисень.

11. 7. Які реакції лежать в основі ініціювання пероксидного окиснемня ліпідів?

Первинний вільний радикал, що з’явився в клітині (А’) взаємодіє з молекулою ненасиченої жирової кислоти (RH), у результаті чого утворюється вільний радикал цієї кислоти (R’) і молекулярний продукт реакції (НА):

Вільний радикал жирової кислоти, що утворився, взаємодіє з молекулярним киснем, який завжди міститься в клітині, у результаті чого з’являється пероксидний радикал цієї кислоти (ROO’):

Пероксидний радикал, у свою чергу, вступає у взаємодію з новою молекулою ненасиченої жирової кислоти, що міститься поруч. У ході цієї реакції утворюється гідропероксид (ROOH) і новий вільний радикал:

Слід зазначити дві важливі особливості ПОЛ. Перша полягає в тому, що реакції ПОЛ мають ланцюговий характер. Це означає, що в ході реакцій ПОЛ не відбувається знищення вільних радикалів і в процес утягуються все нові й нові молекули нена-сичених жирових кислот.

Друга особливість- це розгалужений характер ПОЛ. Інакше кажучи, у реакціях ПОЛ у кількості, що наростає, з’являються вільні радикали, джерелом яких є самі проміжні продукти ПОЛ. Прикладом може бути утворення вільних радикалів з гідропероксидів ліпідів при їхній взаємодії з наявними в клітині металами змінної валентності:

Через те що в багатьох біохімічних реакціях за умов норми утворюється невелика кількість вільних радикалів, існує постійна небезпека активації ПОЛ в клітині. Однак у природних умовах цього не відбувається, оскільки клітина має у своєму розпорядженні механізми антиоксидантного захисту, завдяки яким досягається інактивація вільних радикалів, обмеження й гальмування ПОЛ.

11.8. Які антиоксидантні системи є в клітинах?

І. Ферментні антиоксидантні системи: 1. Супероксгіддисмутазна.

Компоненти: супероксиддисмутаза (СОД), каталаза. Призначення: інактивація супероксидних радикалів (HOj):

Причини порушень: набуті розлади синтезу ферментів, дефіцит міді і заліза. 2. Глютатіонова.

Компоненти: глютатіон (Г), глютатіонпероксидаза (ГП), глютатіонредуктаза (ГР), НАДФ-Н2.

Призначення: інактивація і руйнування гідропероксидів ліпідів:

Причини порушень: спадково обумовлені і набуті порушення синтезу ферментів, дефіцит селену, порушення пентозного циклу (зменшення утворення НАДФН2).

II. Неферментні антиоксиданти: 1. «Істинні» антиоксиданти.

Компоненти: токофероли, убіхінони, нафтохінони, флавоноїди, стероїдні гормони, біогенні аміни.

Призначення: інактивація вільних радикалів жирових кислот:

де In — антиоксидант; In’ — вільний радикал цього антиоксиданту, що має низьку реакційну здатність.

Причини порушень: гіповітаміноз Е, порушення регенерації «істинних» антиоксидантів. 2. Допоміжні антиоксиданти.

Компоненти: аскорбінова кислота, сполуки, що містять сірку — глютатіон, цистин, цистеїн.

Призначення: регенерація «істинних» антиоксидантів:

де DH — відновлена, D — окиснена форма допоміжного антиоксиданту.

Причини порушень: гіповітаміноз С, порушення пентозного циклу, дефіцит сполук, що містять сірку.

11.9. У яких випадках відбувається активація ПОЛ? Активація ПОЛ відбувається:

1) при надмірному утворенні первинних вільних радикалів (ультрафіолетове й іонізуюче випромінювання, гіпероксІя, отруєння чотирихлористим вуглецем, гіпервітаміноз D та ін.);

2) при порушенні функціонування антиоксидантних систем (недостатність ферментів — супероксиддисмутази, каталази, глютатіон пер оксид ази, глютатіонредуктази; дефіцит міді, заліза, селену; гіповітамінози Е, С; порушення пентозного циклу).

11.10. Які механізми лежать в основі порушень бар’єрних функцій клітинних мембран при активації ПОЛ?

I. Іонофорнш механізм обумовлений появою в клітині речовин, що мають властивості іонофорів, тобто сполук, здатних полегшувати дифузію іонів через мембрану завдяки утворенню комплексів, що проходять через її шари. У процесі активації ПОЛ серед проміжних продуктів його реакцій з’являються речовини-іонофори для іонів кальцію і водню. У результаті цього підвищується проникність клітинних мембран до цих іонів.

II. Механізм електричного пробою пов’язаний з існуванням на багатьох мембранах (плазматичній, внутрішній мітохондріальній) різниці потенціалів. У результаті появи гідрофільних продуктів ПОЛ порушуються електроізоляційні властивості гідрофобного шару клітинних мембран, що призводтггь до електричного пробою мембрани, тобто до електромеханічного її розриву з утворенням нових трансмембранних каналів іонної провідності.

11.11. Як порушується матрична функція мембран у процесі активації ПОЛ?

Сутність матричної функції ліпідного подвійного шару мембран полягає в тому, що в ньому вмонтовані мембранні ферменти та деякі спеціалізовані білки.

У процесі ПОЛ порушується активність мембранних ферментів, оскільки змінюється їх ліпідне мікрооточення, яке багато в чому визначає властивості білкових молекул. Крім того, у ході реакцій ПОЛ відбувається утворення «зшивок» між молекулами білків і фосфоліпідів, а також окиснення сульфгідрильних груп активних центрів, що призводить до необоротної інактивації ферментів.

11.12. Яким чином підвищення активності фосфоліпаз впливає на ушкодження клітинних мембран?

У патогенезі ушкодження клітини велике значення має надмірна активація фос-фоліпази А2 — ферменту, що здійснює гідролітичне відщеплення ненасичених жирових кислот від молекул фосфоліпідів клітинних мембран (рис. 33). У результаті цього утворюються лізофосфоліпіди, в молекулах яких лише один жировокислотний «хвіст», у зв’язку з чим вони мають здатність до міцелоутворення і є дуже сильними

Рис. 33. Утворення лізофосфоліпідів

детергентами (рис. 34). З детергентною дією лізофосфоліпідів і пов’язане ушкодження клітинних мембран в умовах надмірної активації фосфоліпази А,, яку, як правило, викликають високі концентрації іонів кальцію в цитоплазмі клітини.

11.13. За яких умов виникає небезпека детергентноїдії вільних жирових кислот на клітинні мембрани?



Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *