Антропология

Спеціалізація й оснащення робочих місць

При організації робочих місць величезне значення має їхня спеціалізація — установлення чіткого виробничого профілю того або іншого робочого місця.

Спеціалізація робочих місць значною мірою залежить від типу виробництва, рівня і характеру спеціалізації підприємства в цілому і в кожному структурному підрозділі. Спеціалізовані робочі місця в більшій мірі розповсюджені в масовому, крупносерійному і середньосерійному виробництвах. Але можливість спеціалізації робочих місць існує й в умовах дрібносерійного й одиничного виробництв за рахунок правильного розподілу робіт між робочими місцями.

Спеціалізація робочих місць дозволяє оснащувати їх найбільш продуктивним устаткуванням, найбільш ефективним технологічним і організаційним оснащенням, скорочувати час на підготовчо-заключні і допоміжні роботи, широко застосовувати найбільш ефективні прийоми і методи праці, а в загальному підсумку, підвищувати продуктивність праці й ефективність виробництва.

Оснащення робочих місць — це забезпечення їх устаткуванням, оснащенням, тобто всім необхідним для ефективної роботи на них.

Засоби оснащення робочих місць можуть бути постійними, тобто завжди знаходяться на робочому місці, і тимчасовими, використовуваними лише для виконання окремих видів робіт.

Устаткування поділяється на основне і допоміжне. До основного устаткування відносять верстати, машини, агрегати, установки, апарати, автоматичні лінії, обчислювальну техніку, персональні комп’ютери і т.п., призначені для виконання основних робіт, тобто мають безпосередній вплив на предмет праці і постійно знаходяться на робочому місці.

До допоміжного устаткування відносяться складальні, зварювальні й іспитові стенди, транспортери, рольганги, крани й інші пристрої, призначені для забезпечення виконання операцій по подачі до робочого місця і безпосередньо в робочу зону предметів праці, їх підйому, установці, зніманню і відправленню з робочого місця.

Оснащення поділяється на технологічне й організаційне.

До технологічного оснащення відносяться: затискні пристосування, кондуктори, робочий і міряльний інструмент, контрольно-вимірювальні прилади, канцелярські приналежності для спеціалістів, змінні приналежності типу картриджів і т.п.

В організаційне оснащення входять:

• предмети, необхідні працівнику для забезпечення зручної робочої пози, а також для розміщення і збереження пристосувань, деталей, допоміжних матеріалів, технологічного оснащення, документів і т.д. (робочі меблі, стелажі, виробнича тара);

• засоби освітлення, сигналізації і зв’язку;

• засоби забезпечення безпеки працівника і підтримки нормальних умов праці;

• допоміжні пристосування і засоби для догляду за устаткуванням, прибирання робочого місця і т.д.;

• предмети виробничого інтер’єру;

• усіляка документація (креслення, інструкції), спеціальна література і т.д.

Як основне, так і допоміжне устаткування, організаційне і технологічне оснащення повинні відповідати санітарно-гігієнічним вимогам, вимогам техніки безпеки і вимогам ергономіки, що передбачають необхідність оптимального розподілу функцій у системі «людина-машина», відповідності конструкції устаткування, антропометричним, біомеханічним і психофізіологічним даним людського організму, створення оптимальних для життєдіяльності і працездатності людини показників виробничого середовища. Крім того устаткування повинне забезпечувати максимальне вивільнення працівника від важкої праці, зручність робочої пози, застосування раціональних прийомів і методів праці.

Всі елементи оснащення робочого місця, що мають безпосередній контакт з тілом людини (сидіння, робочі поверхні устаткування, підставки для ніг, органи управління устаткуванням і т.п.), повинні по можливості точно відповідати його антропометричним даним.

Так, виходячи з антропометрична даних, висота, на якій встановлюється на устаткуванні оброблюваний предмет, повинна складати приблизно 60% росту людини. Оскільки конструювати устаткування стосовно до росту кожної людини неможливо, воно виготовляється за визначеними стандартами, а відповідність між висотою робочої поверхні і ростом конкретного виконавця досягається за рахунок застосування стільців з регульованою висотою сидіння і відповідних підставок для ніг.

Об’єкт найбільш частого прикладення праці — органи управління устаткуванням. Тому правильне їхнє розміщення по висоті, росту і глибині має велике значення. Вибір органа управління здійснюється, виходячи з конкретних умов його використання, і визначається характеристиками керованого об’єкта, а також тим впливом, яким працівник повинний здійснювати на цей об’єкт. Однак у будь-якому випадку при виборі і розміщенні органів управління необхідно забезпечувати: простоту маніпулювання ними, гарну досяжність і видимість виконавцем, надійність у роботі, оптимальність прикладених зусиль.

Органи управління тісно зв’язані із сигнальними пристроями і засобами відображення інформації. В даний час застосовуються переважно звукові й оптичні прилади.

Звукові сигналізатори використовуються для передачі найпростішої інформації і попереджувальних сигналів. Сигнали звукового пристрою повинні бути на 10 дБ сильніше рівня шуму в робочій зоні. Найбільш прийнятні дзвоники, тому що вони мають переривчасті сигнали.

Оптичні сигнальні прилади поділяються на світлові, буквені (цифрові), мигаючі. Конструкція їх повинна забезпечувати швидке і безпомилкове зчитування інформації і не повинні містити зайвої інформації.

При розміщенні сигнальних пристроїв і органів управління необхідно враховувати наступні принципи:

• принцип функціональної організації — групування приладів сигналізації й органів управління повинна здійснюватись по функціях;

• принцип значимості — основні прилади повинні розміщуватись в зоні найкращого сприйняття;

• принцип оптимального розташування — при розміщенні приладів варто брати до уваги їхні особливості, точність і швидкість, з якими показання приладів повинні бути сприйняті;

• принцип послідовності використання — розміщення приладів повинне здійснюватись відповідно до послідовності виконуваних операцій;

• принцип частоти використання — найбільше часто застосовувані елементи повинні розміщуватись в самих зручних місцях.

Що стосується технологічного оснащення, то при його створенні, підборі і розміщенні на робочому місці необхідно дотримуватись наступних вимог:

• конструктивні дані технологічного оснащення повинні повністю відповідати характеру виконуваних операцій на робочому місці;

• конструкція інструменту і пристосувань повинна забезпечувати максимальну ефективність праці, точність і високу якість роботи при мінімальних зусиллях працівника і повній безпеці;

• інструменти і пристосування повинні бути зручними для роботи, легко і швидко встановлюватися, закріплюватися і відкріплюватися, виключати шум і вібрацію;

• технологічне оснащення в процесі його використання повинно викликати мінімальні зміни положення тулуба.

Велике значення при організації робочого місця має правильний вибір організаційного оснащення, вимоги до якої визначаються:

• характером і видом робіт що виконуються на робочому місці;

• особливостями організації виробництва і праці (методами роботи, змінністю, спеціалізацією робочого місця і т.д.);

• складом і кількістю устаткування, пристосувань, інструмента, предметів праці, необхідних для даного робочого місця;

• особливостями робочої зони, робочої пози і т.д.

При виборі організаційного оснащення для будь-якого робочого місця необхідно забезпечити:

1) найбільш повна відповідність даного виду оснащення її функціональному призначенню;

2) економічність використання виробничої площі;

3) відповідність конструктивних даних і габаритів оснащення ергономічним вимогам з урахуванням антропометричних показників і психофізіологічних властивостей людини, що буде нею користуватися;

4) міцність і стійкість конструкції;

5) дотримання вимог виробничої естетики і відповідність загальному інтер’єру робочого місця;

6) дотримання правил техніки безпеки й охорони праці.

Важливим елементом організаційного оснащення є робочі меблі. Раціональна їх конструкція сприяє економії рухів, зменшенню напруги організму, і, отже, зниженню стомлюваності і підвищенню працездатності людини. Вона повинна враховувати положення виконавця на робочому місці, тобто робочу позу, і навантаження, що працівник здійснює в процесі праці.

Пристосування для підтримки робочої пози працівника при роботі сидячи різноманітні: крісла, стільці, табурети, відкидні сидіння, сидіння-опори. Вибір типу сидіння визначається конкретним характером праці людини. При тривалій роботі в положенні сидячи повинні використовуватися стільці і крісла з обов’язковими елементами у виді спинок, підлокітників, при необхідності — підголівники.

Висота сидіння в оптимальному варіанті повинна бути регульованою в межах 350-500 мм від підлоги в залежності від росту працівника і висоти робочої поверхні. Рекомендована ширина сидінь, робочих меблів 330-400 мм, глибина 380-420 мм. Конструкція стільця повинна передбачати упор для ніг (підніжку).

Для короткочасного користування (5-10 хв.) рекомендуються тверді стільці і табуретки.

Сидіння-опори застосовуються, коли працівник не має можливості присісти навіть на короткий час, але може обпертися на сидіння-опору, трохи знявши напругу м’язів.

Планування робочих місць

Планування робочих місць — це просторове розташування робочих місць та елементів його оснащення — устаткування, технологічного й організаційного оснащення, а також предметів праці і самого працівника.

Розрізняють:

1) загальне (зовнішнє) планування робочих місць, тобто просторове розташування самих робочих місць;

2) внутрішнє планування — раціональне розміщення в межах робочого місця усіх його елементів — суб’єкта (працівника), засобів і предметів праці.

У межах внутрішнього планування виділяють планування робочої зони, яке передбачає раціональне розташування інструментів, пристосувань, сировини, матеріалів, готової продукції й іншого усередині таких елементів організаційного оснащення, як виробнича меблі, тара.

Основні задачі планування робочих місць наступні:

• створити зручні і безпечні умови праці;

• найбільш ефективно використовувати виробничі площі;

• поліпшити використання робочого часу виконавців за рахунок усунення зайвих рухів, переміщень і т.п.

Вихідними моментами, які необхідно враховувати для забезпечення раціонального планування робочих місць є :

• особливості технологічного і трудового процесів;

• спеціалізація робочого місця відповідно до технології і форм поділу і кооперування праці;

• склад і особливості використовуваного устаткування, технологічного й організаційного оснащення робочих місць;

• діюча система обслуговування робочих місць;

• прийоми і методи праці;

• вимоги техніки безпеки й охорони праці.

Виходячи з цього, основними вимогами до раціонального загального планування робочих місць є:

1. найбільш економне використання виробничих площ,

2. раціональний взаємозв’язок між робочими місцями,

3. розташування робочих місць по ходу технологічного процесу і забезпечення прямоточності вантажних потоків,

4. мінімізація довжини вантажопотоків і відстаней переходів працівників,

5. дотримання санітарних норм у розташуванні робочих місць, забезпечення безпеки праці.

Важливо правильно визначити площа робочого місця. За існуючими нормативами на кожного працюючого повинно приходиться не менш -4,5м виробничої площі і не менш 15м3 об’єму виробничого приміщення.

Підходи до робочих місць повинні бути не тільки найкоротшими, по можливості вони не повинні перетинатися з транспортними шляхами. Під’їзні колії потрібно проектувати так, щоб була забезпечена можливість доставки до робочого місця і монтажу на ньому, а також демонтажу і вивозу громіздкого і важкого устаткування. Входи і виходи в приміщеннях повинні бути вільні і безпечні.

Повинно бути раціональним розташування робочих місць відносно джерел природного освітлення (світло повинно падати на працівника збоку ліворуч або позаду ліворуч). Необхідно робочі місця зі шкідливими умовами праці відокремлювати від робочих місць з нормальними умовами.

Внутрішнє планування робочих місць також повинне відповідати названим вимогам, тобто забезпечувати зручність у роботі, безпеку праці, мінімізацію фізичних зусиль і нервової напруги, санітарні норми, раціональну робочу позу, сприятливі умови праці, ощадливе використання площі, поліпшення використання робочого часу. Конкретно це виражається в наступному. Необхідно забезпечити найбільш раціональне розміщення на робочому місці всього необхідного устаткування, оргтехоснащення, сировини, матеріалів. При цьому головна вимога — комплексне врахування економічних і психофізіологічних вимог при розміщенні елементів робочого місця. І з економічної і з психофізіологічної точок зору, потрібно прагнути до усунення зайвих рухів і переміщень працівника, створенню можливості використання раціональних прийомів і методів праці і т.п. Це багато в чому забезпечується раціональним використанням різних зон робочого місця.

Робоча зона — ділянка тривимірного простору, обмежена межами досяжності рук у горизонтальній і вертикальній площинах з урахуванням повороту працівника на 180° і переміщенням його вправо і вліво на один-два кроків. У цій зоні повинні розміщатися знаряддя праці, що постійно використовуються в роботі. Інша площа робочого місця складає допоміжну зону, де розташовуються предмети які застосовують рідше.

Найменш стомлюючою і найбільш економічною є робота в межах оптимальної зони досяжності — просторі, обмеженим уявною дугою, що окреслюється (у горизонтальній або вертикальній площині) при обертанні кисті руки, зігнутої в ліктьовому суглобі при вільно опущеному плечі. У цій зоні розташовують найбільше часто вживані інструменти, органи управління устаткуванням і особливо ті, від яких у першу чергу залежить безпека і якість роботи. Крім того, виділяють зону максимальної досяжності — простір, обмежений розмахом витягну­тої руки при її обертанні в плечовому суглобі. Зони досяжності визначаються для різних робочих поз (сидячи, стоячи і т.д.)

Раціональне внутрішнє планування робочих місць передбачає забезпечення зручної робочої пози виконавця. При різних положеннях тіла людина витрачає неоднакову кількість енергії. Якщо, наприклад, м’язову роботу при прямій робочій позі «сидячи» прийняти за одиницю, то при виконанні тієї ж роботи в прямій позі «стоячи» м’язова робота зростає в 1,6 рази, у похилій позі «сидячи» — у 4 рази, а в похилій позі «стоячи» — майже в 10 разів.

Головна вимога до робочої пози — її відповідність темпу і траєкторії робочих рухів, величині м’язових зусиль. Для повільних рухів, у яких велику роль грають статичні зусилля м’язів, необхідно застосовувати робочу позу «сидячи». Швидкі рухи, як правило, вимагають значних траєкторій, їхній легше і зручніше виконати стоячи. Найбільш доцільною є перемінна робоча поза «сидячи — стоячи». Однак при виконанні робіт із зусиллями до 5 кг рекомендується робоча поза «сидячи», від 5 до 10 кг — «сидячи-стоячи», а понад 10 кг — «стоячи».

Планування робочого місця повинні забезпечувати для праців­ника гарні умови огляду, що виключають велику зорову напругу. Для цього необхідно правильно використовувати поле зору людини в горизонтальній і вертикальній площинах, забезпечувати оптима­льну відстань від предмета обробки до очей працівника, правильно розміщувати елементи робочого місця з погляду поліпшення освітленості робочого місця. Кут миттєвого зору в робочій зоні складає 18°, кут ефективної видимості — 30°, кут зони огляду, у межах якого чітко сприймається форма предмета і його місце розташування, при фіксованому положенні голови по горизонталі дорівнює 120°, по вертикалі — 86° (39° — вгору, і 47° — униз).

При організації раціонального внутрішнього планування потріб­но забезпечувати вільний доступ до зон, у яких розташоване уста­ткування, що вимагає профілактичних оглядів і ремонту, а також зручне і безпечне пересування людей. На робочому місці не пови­нно бути елементів, що не беруть участь у виробничому процесі.

Раціональне внутрішнє планування робочих місць також передбачає дотримання певних вимог, що, поряд з раніше перерахованими, дозволяють створювати умови для економії трудових рухів, сил працівника, зниження його стомлюваності в процесі праці і збільшення часу корисної роботи.

По-перше, кожен предмет на робочому місці повинний мати своє постійне місце і фіксовану зону переміщення.

По-друге, розташування усіх предметів і засобів праці повинно мати визначений порядок: воно повинно відповідати змісту і послідовності виконання трудових прийомів, створювати можливість максимального використання зворотних рухів рук, симетричності і природності рухів. Усе, що береться руками, повинне знаходиться в зоні досяжності рук і не вимагати нахилу тулуба і ходінь. Усе, що береться правою рукою, розташовується праворуч, лівою — ліворуч. Те, чим частіше користається працівник, розташовується ближче і т.д.


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *